З чого починався Костопіль
До 243-річчя Костополя, яке відзначатимемо 29 червня, розпочинаємо серію публікацій про історію нашого міста. Коли і як поселення на березі річки Замчисько стало містечком, що стало поштовхом до потужного промислового розвитку, шляхи яких історичних персон пройшли через Костопіль - дослідили працівники Костопільського краєзнавчого музею.
З чого починався Костопіль
У 1783 році шляхтич Леонард Ворцель отримав від короля Станіслава-Августа Понятовського привілей з правом заснування містечка, яке назвали Костопіль. Початок Костополя – це шинки, або, як їх називали люди, «критшемес». Їх тут відкривали євреї у 90-их роках XVIII століття. Критшемес був великою залою з відкритими столами та важкими дубовими лавками. Вхід до шинку був з відкритого портика, що спирався на дерев'яні стовпи та був накритий дахом, який виступав у бік вулиці. Дахи перших костопільських будинків були покриті шарами соломи, як сільські хати. Ці дахи захищали будинок та його мешканців від зимової холоднечі.
Окрім зали, корчма мала кухню або своєрідний склад, де зберігалися різні напої та «совясекти» (закуски до алкогольних напоїв). Напій – горілку – купці продавали у товстих скляних ступках. Були ступки на три та п'ять агор (1 агора дорівнює 1/100 шекеля). Совясектом зазвичай були «крулаки» або «копчонки» (види копченої риби). Кожна корчма також мала запас предметів першої необхідності – цикорій, чай, цукор великими грудками та сіль. Були також такі товари, як барвисті хустки, пояси та різні прикраси.
Клієнтами були українські селяни з довколишніх сіл, переважно з великого села Костопіль, яке існувало ще до того, як Костопіль став містом. Шинки зазвичай належали сім'ям, що мали багато синів, старший з яких міг допомагати батькам і частувати їжею та напоями селян, які іноді приходили сюди цілими юрбами. Старші сини власника шинку також мали підтримувати порядок і розбороняти селян, між якими виникали сварки.
Старожили Костополя розповідали про шість шинків, які фактично були першими будівлями міста, а також про їхніх власників, котрі своїми великими родинами заклали основу єврейського Костополя.
Усі ці шинки простягалися від кута головної вулиці (Шассін-Гассе) до лазневої вулиці (Бад-Гассе) у напрямку річки. Зараз на цьому місці стоять житлові будинки, будинок з бібліотекою, супермаркет АТБ. Велика площа, на частині якої пізніше було збудовано дві синагоги, служила місцем збору возів фермерів, котрі привозили до міста на продаж свою продукцію – зерно, птицю, яйця та овочі. На цьому місці тепер розташовані малий базарчик та будівля універмагу.
П'ять із шести корчм мали фасади, що виходили на цю центральну площу.
Перша з них – на розі вулиці, де пізніше стояв будинок рабина Ізраїля Горіо – належала Авраму Гершу та його синам, або, як їх називали, «Ді Аврам Гершелех». Друга корчма належала старому Ітче (der Alter Itche), він же рабин Іцхак Фельдман. Третя таверна — це «Хетид» рабина Альтера Співака. Рабин Альтер Співак був одним із перших будівничих першої (старої) синагоги, а після її заснування він був її першим збирачем.
Четверта корчма, «Хетид», належала Гершу дер Альтеру (Старому), його синові Маттіасу дер Кромеру (Євнуху) та його дружині Якні. Їхнім сином був Сімха-Шовець. Це, очевидно, був найбідніший із костопільських шинків.
Власниками п'ятої корчми були «Хойцікам». Батьком був рабин Авраам Брадатер (Бородатий) Фельдман та його дружина Хойціка, яка вела всі справи, корчму назвали на її честь. Їхній син Залман-Вольф Фельдман пізніше разом з Пінхасом Шохатом відкрив паровий млин (млин Фараве) навпроти залізничної станції. Їм також належав водяний млин (млин Вассера).
Шоста корчма мала велику стайню для коней та екіпажів, які приїжджали здалеку. Там також можна було по-справжньому поїсти. Власником закладу був Моше Хотінкер-Розенфельд. Місце її розташування вже вийшло за межі Бад-Гасу, вона розташовувалася на головній вулиці. Моше Хотінкер був одним із засновників Костополя. Члени родини Майданів, відомої як Махтери (від Махт), тримали своєрідний заїзд — Ейнфар.
Звичай називати людину на прізвище з'явився в Костополі лише наприкінці ХІХ ст. У колишньому Костополі, ще до того, як він став районним містом, кожного мешканця називали за місцем його походження, або за родом діяльності та професією. Були також просто прізвиська чи імена, які давали людям через якусь подію чи з іншої причини. Але на початку заснування міста більшість його мешканців називали за назвами сіл, з яких вони приїхали до Костополя.
Поки для сотень сіл у районі Костополя не було міського центру, єврейське населення було розпорошеним, у кожному селі жило кілька єврейських сімей. Деякі займалися торгівлею та постачали селянам ті нехитрі товари, які їм були потрібні, інші ж працювали кравцями, шевцями, теслями та будівельниками. Коли Костопіль став містом і життя в ньому налагодилося, він став приваблювати євреїв з навколишніх сіл.
Перші поселенці в Костополі, як уже згадувалося, були названі на честь сіл, з яких вони походили, наприклад: Збіжерм, Нахман Подліжнер, Нета Коплер, Елія Лісіхер, Абба Корнер, Моше Хотінкер, Майстер, Тувія Лажевер, Гершель Козлінер, Файге Зшаленер тощо. Були також євреї, які приїхали до Костополя здалеку та були названі на честь свого місця походження, такі як Гершель Бердічевер, Йосал Лойцкер, Гершбер дер Пойлішер тощо.
Багатьох мешканців Костополя називали за професією чи заняттям, наприклад: Дер Стрічендрієр (канатоткач), Лейбеніу Шустер (швець), Хая-Фірл Каваліче (дружина коваля), Реувен дер Тенцер (пекар), Залман Теслер (будівельник), Ефраїм дер Бедер (кравець), Янкель Почстар (листоноша), рабин Еліягу Ліберант (торговець кіньми), Юлек дер Фельдшер (лікар) тощо.
А були ще й просто зневажливі прізвиська, які вигадували, аби поглузувати, але які залишалися за людиною на все життя. Найвідомішими з цих імен були Зальцвайдель, Кабан, Конюх, Готіче, Халміш, Захлд, Кондель тощо, різноманітні та дивні прізвиська.
Іноді чоловіка називали на честь батька чи матері, наприклад: Янкіл Іцхак-Лейбс (тобто Яків, син Іцхака-Лейба), Пінья Хая-Шейндел (Пінхас, син Хаї-Шейндел), або Сара Ошрічес (Сара, дочка дружини Ашера) та інші. Більшість жіночих імен походили від імен їхніх чоловіків і навіть від їхніх прізвиськ. Наприклад: Заходіке (дружина Захода), Фроймліке (дружина Єфрема), Бентзіке (дружина Бен-Ціона), Ашеріке (дружина Ашера), Хареш-Беріке (дружина Хареш-Бера - Цві-Дова), Кундліке - дружина Кундела (зневажливе ім'я - скнара), Халомсіке (дружина Халамиша).
Пізніше, коли Костопіль відокремився від Бад-Гаму та розширився, будуючи нові вулиці та відкриваючи адміністративні установи, підприємства та банки, його мешканці вже не потребували цих прізвиськ, людей стали називати за їхніми прізвищами. Ця зміна відбулася, коли до Костополя прибули промисловці та торговці деревиною, мешканці великих міст та освічені фахівці, котрі й принесли з собою іншу культуру. Справжній промисловий прорив в історії міста розпочався на межі XIX-XX століть з прокладанням залізниці та відкриттям в Костополі залізничної станції.
Інформацію зібрано та підготовлено працівниками Костопільського краєзнавчого музею.
