Промисловий розвиток Костополя у міжвоєнний період
За Ризькою мирною угодою (переговори тривали з серпня 1920-го і завершилися підписанням договору у Ризі у березні 1921 року), частина західно-українських територій, у тому числі і Рівненщина, відійшла до Польщі. Встановлення на цих землях влади Польщі призвело до зміни географічної орієнтації Волині: із західного прикордонного регіону за часів російського панування вона стала східною частиною Польщі. Ця зміна залишила свій слід у всіх сферах життя усього регіону, у тому числі й Костополя. Напівзруйноване містечко було змушене адаптуватися до нової ситуації та пристосовуватися до різних умов.
Водні шляхи Дніпра, якими доставляли ліс та промислову продукцію до Херсона та Одеси, були блоковані або перекриті. Великий російський ринок став закритий, і Костопіль та навколишні поселення були змушені починати все спочатку, шукаючи ринки збуту своєї продукції та нові транспортні шляхи.
Нові господарі Волині зобов'язалися у Статуті Ліги Націй надати її громадянам повну громадянську, політичну та культурну свободу. З іншого боку, вони не мали жодних шансів утримати свої нові території без прискореної полонізації. Цей процес призвів до фундаментальних змін: російська мова зникала з ужитку костопільчан, також стали закриті для мешканців Костополя російські школи, гімназії та університети Києва та Харкова.
Економіка Костополя базувалася на торгівлі деревиною, лісопильному виробництві та гірничій справі, ремеслах та торгівлі. Близько половини території Волині становили ліси. Економіка Польщі, яка на той час була слабкою, потребувала іноземної валюти. Ліс та деревообробка могли задовольнити цю нагальну потребу, тому розпочалася активна експлуатація цих багатств. Був прокладений канал, який з'єднав Прип'ять з Віслою, цим маршрутом волинська деревина досягала Гданська та Гдині, польських експортних портів. Залізничне сполучення також постійно розвивалося, і Польща інтенсивно використовувала це важливе джерело доходу.
Костопільський регіон був частково пов'язаний з притоками Прип'яті, але більша його частина була віддалена від них, тому торгівля деревиною базувалася на річковому та залізничному транспорті. Деревину з лісів перевозилися водним шляхом (коли річки не були замерзлими), а решту партій перевозили поїздом. Ліс, призначений для перевезення поїздом, взимку підвозили на санках.
У Костополі були єврейські транспортні підрядники, такі як Лазер Циммерманн та інші, яким часто вдавалося залучати цілі села до своїх транспортних засобів та вчасно вивозити деревину з лісу до того, як сніг починав танути, і дороги ставали непроїзними.
Більшість деревини з костопільських лісів відправляли до Гданська, а звідти кораблями везли до Англії, Бельгії та Нідерландів. Деякі партії відправляли поїздами на верфі Польщі, а також на сірникові та інші деревообробні фабрики. Довгі товарні поїзди стояли на бічних коліях станції Костопіль, і сотні робітників були зайняті завантаженням. Улітку лісозаготівля залучала велику кількість професійних робітників. Узимку, коли заготовлену деревину треба було вивозити з лісу,задіяні були тисячі селян з кіньми та возами.
Більшість лісів довкола Костополя були державною власністю, уряд продавав їх ділянками лісопромисловцям. Один-два рази на місяць відбувалися аукціони, на які збиралися десятки лісопромисловців. Зазвичай у газетах за кілька тижнів розміщували оголошення, які ділянки виставлялися на продаж. Купці виходили оглядати ділянки та оцінювати вартість дерев, що на них росли. До цієї справи залучали професійних брокерів, які могли візуально оцінити кількість дерев, їхню висоту та вартість, а також визначити порядок поділу та транспортування. На основі цих оцінок купці приходили на аукціони та купували оглянуті ділянки.
У лісове господарство та торгівлю деревиною було вкладено багато знань та досвіду, і в Костополі сформувався потужний клас лісових торговців та лісорубів. Найвидатнішими купцями були Пінхас Лейбуш Розенбаум, Ісаак Ейддельштейн, брати Ной, Песах та Іцхак Яхнюки та багато інших. Було також багато «зазивальників» – експертів з деревини, які експортують та імпортують усе, що пов’язано з лісогосподарськими роботами. Найвідомішими з них були: Аарон Бруннер, Ізраїль Перл, Девід Куц, Ісаак Крамер, Ефраїм Лернер, Матітьягу Яхнюк, Лейбуш Співак, Мотіль Каган, Мордехай Рейкес, Міхаель Кейлер та інші.
Не весь ліс продавали необробленим. Значну частину обробляли на місці, оскільки деревина вищої якості була більш прибутковою, її продавали вже як готову продукцію. Деревообробна промисловість була багатогранною: з товстого та відмінного дуба майстри виготовляли дошки (квадратні, шестигранні балки) для каркасів кораблів, а також залізничні шпали та різноманітні щогли.
У Костополі розвинулося також виробництво стільців та коліс. Працювало дві майстерні стільців: одна — Й. Г. Арзніка та Шломо Миданського, а інша — Бен-Ціона Морабіча, Якова Переса та Шмуеля Горіна. Деревину розм'якшували в парових камерах, а після підготовки її полірували та продавали в багато країн. Ці заготовки використовували для виготовлення віденських стільців та інших меблів.
У Костополі працювали парові камери, в яких гнули колеса для возів. Одна з них належала Нейту Т. Б. Чніку. Паркетну плитку випилювали з дуба та короткого граба, вона також йшла в усі куточки світу.
Після вирубки лісу та розчищення ділянок купці заготовлювали дрова з відходів та тонких шматків деревини, які також відправляли поїздами до різних куточків Польщі. У соснових лісах викорчовували коріння та відправляли на заводи, де з нього виробляли скипидар, дьоготь та вугілля. На більшості рекультивованих лісових територіях дерева висаджували знову.
Інформацію зібрано та підготовлено працівниками Костопільського краєзнавчого музею
