Пеньків
Історичних документів про походження села Пеньків немає. Про походження села жителі розповідають так: десь у XVIII ст. на місці, де зараз Пеньків, були дрімучі ліси. 3 села Космачів приїхали троє селян, Салівончик, Лап’юк та Медвідь-Дубинка, вирізали частину лісу, а на пеньках побудували собі хати. Звідси начебто й пішла назва села Пеньків. Проте не можна сказати напевне, що це достовірні свідчення.
У середині XIX ст. жителі Пенькова були кріпаками пана Грохольського. Жив він у Космачеві, а в Пенькові мав фільварок. Пізніше жив у Пенькові. На південь від села, де зараз Олександрівка, був панський двір. Цю місцевість і нині називають «двір». На північ і на північний захід від Пенькова були мануфактури пана Грохольського з добування і виплавлення руди та з виготовлення скла.
Після смерті Грохольського володіння поділилося: Пеньків, Платичне і Олександрівка дісталися одному з синів пана Грохольського, а Мар’янівка і Рудня – другому.
Пан Слюсаревський, який пізніше купив землі Пенькова, мешкаючи у Києві, через свою управительку Садовську згодом продав частину землі селянам. На початку XX ст. одним з найзаможніших селян в Пенькові був Колосовський: мав 12 га орної землі, ліс, луки, пасовище.
У 1913 році в Пенькові побудували земську початкову школу, в якій навчалися близько 20 дітей заможних селян.
У 1939 році в Пеньків прийшла радянська влада. Під час Другої Світової війни німці кілька разів намагалися в’їхати в село, люди кожного разу тікали в ліс, де діяли боївки УПА. Багато пеньківців не повернулися в рідні домівки, полягли на полях боїв.
Після війни, у 50-их роках, у Пенькові відбудували школу, запрацювала сільська рада. Нині у селі працює Пеньківська філія Пісківського ліцею імені Героїв-земляків. Пеньків входить до складу Костопільської громади.
У жовтні 2002 року у селі відкрили храм ікони Почаївської Божої Матері.
