Сущенко Валентин Володимирович
Народився 26.08.1974 року - загинув 13.02.2024 року
Головний сержант Валентин Сущенко свій останній бій прийняв 13 лютого 2024 року. Він загинув поблизу Курдюмівки Бахмутського району на Донеччині. Біль втрати складно заспокоїти, та напевне іще більше він пече, коли втрачаємо справжніх та щирих. Саме таким був наш земляк Валентин Сущенко.
«Брат був справжнім. Жив за девізом: «Якщо не я – то хто?» Валентин був принциповою та справедливою людиною, хорошим братом. Він захищав людей, допомагав у складних ситуаціях. На нього завжди можна було покластися. Наша родина втратила велику людину, він був для нас єдиним захисником», – розповідає сестра Андріана.
Валентин Сущенко народився у місті Костопіль. Закінчив Костопільський ліцей №1 ім.Т.Г.Шевченка, здобув освіту в Національному лісотехнічному університеті України. Далі Валентин проходив строкову військову службу у Національній гвардії України. Працював майстром в ПАТ "КОСТОПІЛЬСЬКИЙ ДБК". У 2014-2018 роках воював на сході України.
«Пішов добровольцем на війну. Завжди розумів, що велика війна з РФ неминуча. І саме на ній нам доведеться виборювати свою незалежність», - розповідає сестра Андріана.
Валентин Сущенко був за кордоном, коли розпочалася повномасштабна війна. Але повернувся в Україну, щоб стати на захист рідної землі. 27 лютого 2022 року пішов захищати Батьківщину. Дуже обережний і дуже відповідальний. Не боявся завдань і завжди піклувався про людей.
« Був дуже патріотичною людиною, мав характер спокійної та виваженої людини, як боєць, він був без страху, завжди обдуманий та виважений. Без вагань ішов в бій. Тому, як людину, я його можу характеризувати - тільки з дуже позитивної сторони. Насправді таких мало», - розповідає командир Валентина Сущенка.
Валентин служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу головним сержантом, командиром гранатометного взводу. Від початку повномасштабного вторгнення Валентин Сущенко воював на трьох напрямках фронту: захищав Миколаївщину, Херсонщину та Донеччину. Валентин побував на найнебезпечніших ділянках, у важких боях отримав кілька поранень.
« Як би ви спитали його чому він воює, він би не зрозумів питання. Через рік повномасштабки ми стали називати його Дідо, бо війна висмоктувала його, але ніхто не вірив, що колись зможе висмоктати до кінця. Він був сталевим, незламним, з невичерпною енергією і оптимізмом. Я ніколи не забуду його, не зможу, не схочу, хоч ця рана на моєму серці назавжди, мені болітиме завжди. А Азі вже ніколи нічого не болітиме. Він наснився мені того чорного дня, він посміхався мені очима, як вмів тільки він », — розповідає побратим Денис.
Вшанувати пам'ять захисника прийшли рідні, друзі, військовослужбовці, представники влади та жителі громади. 17 лютого чин похорону відбувся у храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. По завершенню чину поховання з захисником попрощалися на майдані Т.Г. Шевченка, поховали Валентина Сущенка на місцевому кладовищі в селі Лісопіль.
Вічна пам'ять!
