«Я вижив у неймовірних умовах. Тепер хочу виступити на Іграх Нескорених». Історії наших захисників
До війни 29-річний Юрій Новак з Костополя (на фото) працював будівельником, заробляв у різних країнах. За один день до вторгнення Юрій поїхав додому з Гостомеля, де працював бригадиром на будові поблизу аеропорту і нашої «Мрії». Через тиждень він уже їхав на схід боронити країну і одразу вступив у свій перший серйозний бій з ворогом. Далі було багато боїв. У листопаді 2022-го наш земляк одержав серйозне поранення, після якого довго лікувався і нарешті став на ноги. Тепер збирається продовжити службу і мріє виступити на Іграх Нескорених.
«Те, що я поїхав з Гостомеля за день до війни, було вдалим для мене збігом обставин, - пригадує Юрій Новак, - хлопці з моєї бригади, які залишилися, опинилися в окупації, один з них там і загинув. Я поїхав до сім’ї – й одразу пішов до військкомату. Оскільки раніше служив у президентському полку, тоді це вважалося елітними військами, мене взяли одразу. 4 березня я вже їхав на схід, а з 7-го березня воюю офіційно. Був у добробаті, який потім приєднався до 53 окремої механізованої бригади, служив у мотопіхотному батальйоні».
Перший серйозний бій Юрія Новака відбувся одразу по приїзді, біля Вугледара. Поступово стабілізували лінію фронту й перемістилися на інші завдання. Дронів тоді ще не було, про дрони-камікадзе ніхто на передовій і не чув, вони почали з’являтися у військових пізніше. Для розвідки використовували тепловізори та біноклі.
«Ситуація була така, що й окоп викопати не було як, бо не знаєш, де до вечора будеш. Спочатку в посадках були, а за два місяці від посадки лише уламки залишалися. Навіть міцні на вигляд дуби постинали, - пригадує воїн. - Ворог втрачав дуже багато техніки. Вони там своїх не жаліли зовсім. Ще як кадрові військові були, то не так ставилися, а коли зайшли інші, нашвидкуруч сформовані підрозділи, наші хлопці страшні рекорди ставили зі знешкодження ворога».
У перші дні були метушня і безлад. Банку тушонки доводилося ділити на кількох, води не вистачало. Якщо й вистачало, проблема була у доставленні на передову позицію. Поранених лише вночі вивозили, вдень це було неможливо. А вже з 15 квітня, каже Юрій, скаржитися на постачання не було підстав - везли все, дуже допомагали волонтери.
Під Бахмутом Юрій Новак воював двічі. У перший заїзд, у серпні, одразу одержав осколкове поранення в шию. Допомогу надали на місці, і знову став у стрій. Через місяць отримав друге. Третє поранення Юрій отримав у листопаді, цього разу його вибило зі строю.
«Ми працювали в 6-поверховій будівлі, я був командиром групи. Ворог бив по нас ракетами і зносив поверх за поверхом. Ми довго протрималися у цій будівлі, три тижні. Хлопці були поранені, з групи на ногах залишилося двоє. Мене хотіли «зняти» керованою протитанковою ракетою. Вибухова хвиля була така, що техніку розносить. На мені приклад автомата зламало, поламало ногу і ключицю. Насправді за тих обставин шансів вижити було дуже мало, мені пощастило», - розповів Юрій.
Спираючись лише на одну руку, поранений боєць зумів самостійно сповзти з третього поверху до підвалу та догукався допомоги. Бійців на цій позиції залишалося небагато, та Юрія змогли вивезли. Евакуація була під мінометними обстрілами.
«У Бахмуті на стабілізаційному пункті мені першу допомогу надавала дівчина з кісками, Яра, я її добре запам’ятав. Пізніше дізнався, що вона загинула… (29-річна Яна Рихліцька «Яра» загинула під Бахмутом у березні 2023 – авт.) На стабпункті все дуже швидко відбувалося, провели реанімаційні заходи і повезли у Дружківку. Пам’ятаю, як телефон шукав дружині подзвонити, що зі мною все добре. Мені в цей момент тиск міряють, а він такий низький, судоми почалися, голова обертом пішла. Та мене відкачали».
Потім був госпіталь у Дніпрі, потім - Івано-Франківськ. Тамтешній лікар, якому Юрій безмежно вдячний, зробив усе, аби зберегти поранену ногу. У ліжку Юрій провів майже 5 місяців, ходити почав на 7-ий місяць лікування. Спочатку з милицями, потім з ціпками, тепер може ходити самостійно. Хоча, каже, не усі після такого поранення стають на ноги.
«Мені дуже допомогла реабілітація у Клеванському госпіталі. У мене хороший лікар був, Віктор Кадевський, він мене направив у басейн, що дуже допомогло розробити мою ногу. Команда – молодці. У нас була арт-терапія, з собаками гралися, їздили на риболовлю і тамтешніми історичними місцями. Я ніколи не думав, що буду малювати, а в госпіталі почав, ще й подарував на згадку Віктору Кадевському свою картину», - розповів Юрій.
У серпні минулого року воїна визнали обмежено придатним. Їздив у свою частину в Авдіївку, потім перевели в ТЦК у Харківській області, де він зараз служить. Хотів би продовжити службу інструктором з тактики дій малих груп.
А ще Юрій Новак мріє про Ігри Нескорених – це одні з найбільших міжнародних спортивних змагань серед ветеранів і військовослужбовців, які зазнали травм і поранень. На відбіркові національні змагання для участі у цих змаганнях у лютому 2025 року уже не встиг, але в майбутньому збирається виступити на Іграх у програмі з плавання. Лікарям, реабілітації та тренеру з плавання Юрій Новак завдячує тому, що після всього пережитого він може самостійно ходити.
