Десяті роковини Іловайської трагедії. Спогади матерів костопільських воїнів
У серпні 2014 року під містом Іловайськ на Донеччині розгорнулась одна з найстрашніших на той час битв в російсько-українській війні. 29 серпня українські військові двома організованими колонами, так званими зеленими коридорами, почали вихід з Іловайська за попередньо обумовленими маршрутами. Всупереч домовленостям, російська сторона відкрила вогонь і розстріляла “зелений коридор”. Українська сторона зазнала численних втрат.
Під Іловайськом у серпні 2014-го загинули двоє воїнів з Костопільської громади – Руслан Салівончик та Сергій Головчак.
Розповідає Галина Салівончик (на фото зліва), мама Руслана Салівончика:
«Мій син пішов добровольцем в батальйон особливого призначення «Херсон». На сході важкі бої тоді були. Але ми тоді не розуміли, що війна уже прийшла. Якось під час обстрілу Руслан врятував пораненого молодого побратима. Хлопчина вижив, його рідні потім дякували нам за порятунок. 28 серпня Руслан зателефонував дружині, що їм наступного дня дають зелений коридор. Щоб не дзвонила, сам зателефонує. Дзвінка не було, Таня запідозрила недобре.
…Вони їхали у кузові, раптом почався обстріл. Водій загинув, машину стало носити. Руслан скомандував, щоб усі зістрибнули з машини. Хлопці побігли, хто куди, а він не встиг. Снайпер влучив у голову…
За кілька днів приїхали хлопці з «Херсона» і сказали, що Руслана немає. Мій чоловік, Таня та інший мій син поїхали на пошуки. Їздили по моргах від Запоріжжя до Дніпра, шукали тіло. І за тиждень знайшли. Поховали Руслана в Костополі».
Галина Головчак (на фото справа), мама Сергія Головчака:
«Мій син був рятувальником, працював на «Свиспані». У квітні 2014 року його мобілізували, у травні їх повезли на схід. Куди їхали – й самі добре не знали. У липні йому виповнилося 23 роки, приїздив на два тижні додому. Тоді ми бачили Сергія востаннє… Поїхав з іншими костопільськими хлопцями знову на схід - і все. Ми телефонували багато разів, зв’язку не було.
У вересні зателефонував хтось з Сергієвого номера. Але то був не він, якийсь російський солдат телефонував, сказав, що знайшов цей телефон, і що коли вони наступали, українців багато загинуло. За деякий час знову хтось телефонував і хотів 8 тисяч доларів викупу за Сергія. Ми не погодилися, хоча й не знали тоді, що він загинув у серпні у боях під Іловайськом.
Шукали ми його кілька місяців. У грудні зателефонував слідчий і повідомив: за збігом ДНК встановлено, що Сергія у жовтні 2014 поховали у Дніпрі. Ми поїхали туди, домоглися ексгумації і у грудні перепоховали мого сина у рідному селі.
Що це війна, ми тоді не розуміли. Про страшні бої та про загибель сина розповідав мені потім його побратим. Казав, що тікали в соняшники, а Сергій побіг до будівлі заводу. Їх там одразу кілька десятків полягло…»
29 серпня нині відзначають як день пам'яті усіх захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність України.
