Як Петро-Павлівський храм став візитівкою Костополя
Петро-Павлівський храм спорудили у центрі Костополя на місці колишнього кінотеатру «Весна» порівняно недавно. Будували, як годиться, усією громадою. Освятили престол на Петра і Павла, а потім день міста Костопіль у цей день стали відзначати. Більшість наших загиблих героїв тут відспівують і проводжають в останню земну дорогу, тут розмістили куточок з їхніми фото. Так Петро-Павлівський собор став головним храмом міста, осередком духовності та пам’яті про полеглих воїнів та однією з найкрасивіших архітектурних споруд Костополя.
Початок
Коли люди запитують, чи доречно будувати церкву на місці кінотеатру, нинішній отець-настоятель храму Володимир Челій відповідає, що доречно. Це заклад відпочинку недоречно було будувати тут, на місці старого цвинтаря. Десь у 60-их роках минулого століття територію цвинтаря, де місцями стриміли залишки надгробків, зарівняли і збудували кінотеатр. Працював він років 30, далі будівля простоювала і руйнувалася.
У 1999 році релігійна громада в особі отця Василя Корейчука одержала акт передачі будівлі колишнього кінотеатру «Весна» в Костополі під спорудження храму Української православної церкви на той час Київського патріархату. У 2000 році розпочалися будівельні роботи. Будівля кінотеатру була у непридатному для використання стані, однак чотири її стіни послугували основою для храму.
Проект собору замовляли на фірмі, яка до того спроектувала багато інших церков, у тому числі й Покровський собор у Рівному. Поки стояли будівельні риштування, службу не правили. Почали десь у 2009 році. У 2012-му у недобудований костопільський храм перевели молодого священика Володимира Челія. Ще рік служили разом з отцем Василем, потім Володимир залишився отцем-настоятелем. На той час у новобудові ще не було підлоги, системи опалення, іконостас лише почали встановлювати.
«У 2014 році ми запросили владику і освятили престол Петро-Павлівського храму. Віддавна повелося, що великий храм у центрі міста стає головним. А потім і день міста стали святкувати у день престольного свята», - розповів отець-настоятель.
Кілька років пішло на встановлення іконостасу - перегородка з ікон, яка відділяє вівтар від середньої частини храму. За основу у нашому храмі взяли іконостас, що готували для Покровського собору у Рівному, але там він не підійшов, почали монтувати тут. Ікони замовляли у іконописця, до них ідуть дерев’яні різьблені рами. У 2015 році іконостас Петро-Павлівського храму був завершений. Різьбярські роботи ще не закінчені, через деякий час рами треба відшліфувати і позолотити.
«Золото ми не використовуємо – це поталь, спеціальна фольга. Куполи теж не золоті, покриті бляхою подібного кольору. Золото дороге, та й непотрібне у церкві. Щира, відкрита душа, настрій – ось що головне у храмі. Звичайно, в особливі моменти життя, як вінчання чи хрещення, людям хочеться перебувати у красивому ошатному храмі. Ми дбаємо про це», - додає отець Володимир.
Про допомогу і пожертви
Храм будували коштом церкви. Допомагали костопільські підприємці, робили пожертви прості мешканці, виділяла фінансування місцева влада. Багато людей працювали на будівництві і зробили великий вклад у спорудження храму. Жінок багато приходило, виконували усю роботу, важку фізичну теж.
«Когось конкретного називати не буду. Хто хотів, долучався, таких людей було чимало. Багатьох знаю, але не всіх. Буває, помирає людина, і про неї розповідають, що вона теж допомагала будувати церкву. Дякую усім, хто допоміг своєю працею та грішми. Суми жертвували різні, великі й невеликі. Та я не хочу нікого образити. Як сказано у євангельській розповіді про дві лепти бідної вдови: вона більше від усіх пожертвувала, бо віддала не від свого достатку, а усе, що мала на прожиття. Тому не треба нікого виокремлювати, хто більше дав, а хто менше», - сказав отець Володимир.
На подяку нашим захисникам
Є у Петро-Павлівському соборі раніше незвичне для храму місце - куточок пам'яті загиблих героїв-земляків. Отець Володимир одразу відгукнувся на цю пропозицію родин полеглих захисників:
«Ми є українська церква, з українським народом і нашими воїнами. Вони - наші герої. Щоб їх вшанувати, на прохання родин вирішили зробити куточок пам’яті. Багатьох з них тут відспівали й провели в останню путь. Ми вдячні за їхній подвиг у захисті держави. Не буде України – не буде української церкви. Ми були і будемо з нашою армією до настання миру».
Яскраві моменти
Якось староста привіз важкий інвентар і домовився з людьми про розвантаження. Але машина прибула значно раніше обумовленого часу, робітників ще не було. Водій зі старостою гукнули хлопців, які мимо проходили. Це були вихованці спортивного ліцею, вони залюбки розвантажили машину, прийшли наступного дня і пообіцяли допомагати, якщо буде треба.
Першу різдвяну шопку зі справжніми вівцями встановили біля собору років вісім тому. Для Львова, Тернополя та Рівного це вже була не новина, і хтось з прихожан запропонував зробити так у нас.
«Я погодився, хоча не знав, як люди сприймуть. Овечок взяли в оренду в селі у знайомих, поставили шопку, увімкнули колядки. Якось увечері пішов сніг, я подумав, що порозкидати треба. Приїжджаю - а тут аншлаг! Діти веселяться, овечок годують, дорослі колядують, сніг затоптали, розкидати не треба. Люди добре сприйняли цю ідею. Власники тварин жартували, що вівці повернулися зірками Інтернету, ще й вгодованими», - пригадує отець-настоятель.
Про отця-настоятеля
Отець-настоятель Володимир Челій родом з волинського села Липне. У родині є священики, але батько не був. Він помер, коли Володимир навчався у 6-му класі. Після смерті батька почав прислуговуваати у церкві. Закінчив Рівненську духовну семінарію та Київську духовну академію. Півтора роки був дияконом у Покровському соборі в Рівному, потім отця Володимира призначили служити в Костопільському Петро-Павлівському храмі, де він дотепер є отцем-настоятелем.
Будівництво храму триває, хоча й не тими темпами, що до війни. Отець Володимир планує розписати стіни у центральній частині, це дорогий і тривалий процес. Парковку для автомобілів прихожан замостити треба, вхід облаштувати. Однак зараз великих робіт у храмі не проводять, бо не час. Зараз усе має бути для перемоги.
