«Тримали Донецький аеропорт, скільки могли». Спогади учасника подій Михайла Степчука
Бої за Донецький аеропорт тривали з травня 2014 до 20 січня 2015-го. Цей день вважається датою завершення оборони Донецького аеропорту. Нині 20 січня ми вшановуємо його захисників. Серед учасників подій – Михайло Степчук з Костополя.
«На той час я був керівником «Правого сектора» в Костопільському районі тоді. На перші бойові позиції поїхала група «Рівне» з семи добровольців, четверо рівненських та троє костопільських. Крім мене, зголосилися їхати на схід Сергій Ковальчук і Вадим Герасимчук (загинув у 2023 році). Нас, добровольців з Костополя, спорядили коштом місцевого бізнесмена. Тоді ще не було сформовано добровольчих батальйонів, була база «Правого сектора» у Рівному. Там пройшли вишкіл, бо не всі вміли з автомата стріляти. Наприкінці лютого 2014 ми вирушили на базу у Старомихайлівці Донецької області. Нас радісно зустріли в розташуванні батальйону «Кривбас». У складі групи «Рівне», яку озброїли у «Кривбасі», ми виходили на зачистки Старобешевого, Амвосіївки, Успенки і околиць Донецька», - розповів Михайло Степчук.
Через три місяці наші добровольці виїхали на ротацію й закликали охочих з Рівного їхати на захист Донецького аеропорту. Був грудень 2014-го, тривали тяжкі бої. Опорним пунктом сил АТО стало селище Піски, через яке захисникам аеропорту поставляли необхідне. Наша група прибула у Піски під керівництвом легендарного командира Барса, який загинув під Харковом у 2022 році.
«Саме тоді, у грудні-січні, ми стояли у Пісках, тримали кілька позицій. Тоді я уперше потрапив під такий обстріл, який пам’ятатиму, скільки жити буду. Декотрі з моєї групи відмовлялися виходити на передову, дуже страшно було. Я вже мав бойовий досвід, як керівник групи разом з побратимом Іваном Пінчуком мусили виходити замість тих, які відмовлялися. Обстріли були дуже інтенсивні, нас по кілька годин підряд крили, чим могли. Тут я хочу згадати костопільських побратимів Сергія Орловського, Арама Мамікояна, Василя Соломка, Миколу Лукомського, лікаря Ігоря Артюха, які також тоді були у Пісках, стояли з гідністю і честю. Не знали, чи повернуться живими, але поїхали і тримали оборону. Багато хто тяжкі контузії отримав. Та на моє глибоке переконання, якщо командири не воюють зі своїми підлеглими – вони не чоловіки. Кожен командир має бути в окопі зі своїм підрозділом. Це підіймає бойових дух і віру бійця в те, що командир його не кинув», - каже пан Михайло.
Унаслідок масованих обстрілів обвалилася й оплавилася диспетчерська вежа аеропорту, яка згодом стала візуальним символом його оборони. Бойовики підірвали перекриття другого поверху терміналу, де перебували українські військові, повністю вивели з ладу злітно-посадкову смугу. Потім відбувся другий підрив терміналу, його було повністю зруйновано.
«Тримали Донецький аеропорт, скільки могли. Ми, зокрема, в термінал аеропорту не заходили. При нас його підірвали, багатьох завалило. Вони там довго кричали, та підійти ніхто не міг. У терміналі були і наші, і росіяни, і сепаратисти, котрі кричали – хто знає? Розібрати завали і дістати людей було неможливо, територія постійно прострілювалася. Досі ніхто точно не знає, скільки бійців там полягло, чи наших більше, чи ворожих», - розповів пан Михайло.
Виснажені костопільські добровольці виїхали з позицій. Виходили, зі слів учасника подій, жорстко, хто як міг.
«Героїчні події, звичайно, були, ніхто цього не заперечуватиме. Та загалом, мушу сказати, що вихід наших військ не виглядав героїчно», - пригадує також костопільчанин.
Після повернення додому наші добровольці почали формувати у Рівному на базі «Правого сектора» новий загін, який у 2015 поїхав у Маріуполь.
