З вірою і зброєю: Ярослав Челій — навідник, за яким стоять як за горою
До повномасштабного вторгнення костопільчанин Ярослав Челій працював консультантом у будівельному магазині. Жодного військового досвіду на той момент він не мав. У 2022 році, коли росія напала на повну силу, Ярослав став до лав ЗСУ.
З мирного життя — до бойових позицій
Після мобілізації Ярослав пройшов військове навчання у Великобританії та в Україні. Потім його направили до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Побратими дали йому позивний «Гора» — через зріст у 1,90 м і надійність. Як кажуть бойові товариші, «за Ярославом стоїмо, як за горою».
Свою військову службу він розпочав з оборони Херсона. Потім були важкі бої у Соледарі, Бахмуті, на Запорізькому напрямку.
«Було відчуття, що ось-ось виженемо їх — і все закінчиться. Але потім був Соледар і Бахмут. Втрати, біль. Я втратив багато побратимів. Але ми вижили. І досі є відчуття, що все це не даремно», — згадує Ярослав.
Самохідна артилерія і фронтові будні
Сьогодні Ярослав Челій — навідник самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика». Потрапив туди спонтанно: треба було терміново замінити екіпаж, а він мав досвід лише на гаубиці. Вивчив установку за пів дня і вже вночі виїхав. Так і залишився у самохідній артилерії. Каже, останні вісім місяців безперервно перебуває на позиціях:
«Я на “нулі”. Не буваю на першій чи другій лінії. Як поспимо годину на добу — це вже щастя. Постійно пересуваємось степами».
На війні — інші правила, інша правда. Найбільше Ярослав цінує братерство:
«Знаю, що мої пацани мене ніколи не кинуть. Ми разом пройшли вогонь. Коли втрачаєш побратима — ніби частину себе. Бо знаєш, що він би все віддав, аби витягти тебе».
Фронт і віра
Ярослав — протестант. Він відкрито говорить про свою віру і руйнує міф, що протестанти не беруть до рук зброї: «На фронті я зустрічав багато протестантів. Коли прийшла повістка, я повідомив пастору. Він сказав: "Хай Бог береже. Ми будемо молитися". І моляться не тільки за тих, хто з церкви воює, а за всіх. У нас нема поділу на своїх і чужих».
«Тут інше життя. Немає брехні. Маєш просто робити свою роботу і залишатися людиною — яка б не була ситуація».
Вдячність, яку не забувають
Ярослав згадує, як у Бахмуті прикрив побратима-грузина під час ворожого обстрілу. Той дуже це запам’ятав — і віддячував щиро по-своєму.
«Я почув, що летить близько, накрив його — і уламки в бронік прилетіли вже в мене. Після того він постійно возив мені смаколики — солодощі, шоколад. Їх потім перекинули на Сумщину».
Нагороди та визнання
- 5 серпня 2022 року — відзнака Президента України «За оборону України» (разом з побратимами з Бахмута і Соледару).
- 10 червня 2023 року — Почесна відзнака дивізіону.
- Серпень 2023 року — грамота командира 128-ї бригади до Дня Незалежності.
- Травень 2024 року — подяка Таврійської сільської ради Запорізької області за сумлінне виконання бойових завдань та героїзм.
Про родину і мрії
Вдома Ярослава чекають дружина, син, донька та мама. Востаннє бачився з ними вісім місяців тому.
«Навіть коли приїжджаєш додому, ти все одно думками з хлопцями. Телефонуєш, переживаєш. Бо знаєш — вони там».
Мріє після Перемоги побачити світ разом із сім’єю. І обов’язково — побувати на українському морі.
«Який я герой? Герої — ті, кого вже немає з нами. А я просто захищаю свій дім і свою землю. І мені не соромно подивитися в очі рідним».
Відео: запуск бойової ракети - за Костопіль.
