Данилець Вадим Сергійович
Народився 08.08.1996, загинув 02.06.2025
Вадим Данилець народився в селі Гута на Костопільщині. Навчався у місцевій школі, займався спортом, мав досягнення у змаганнях з армспорту та з легкої атлетики. Після школи здобув фах електрогазозварювальника в Рівненському технікумі, працював за кордоном будівельником.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Вадим перебував на заробітках у Литві. Не вагаючись, разом з друзями повернувся в Україну, щоб стати на захист рідної країни. Долучився до територіальної оборони Костополя, згодом підписав контракт із ЗСУ, служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді.
Перші бойові виходи Вадима були біля Харкова. Згодом розповідав, як важко було повірити, що вдалося вийти з того пекла без втрат. Брав безпосередню участь у боях за Марʼїнку на Донеччині.
У грудні 2022 року Вадим отримав поранення правої руки. Після лікування та реабілітації він повернувся у стрій і зайняв посаду командира розвідувальної роти. Перші розвідувальні операції були поблизу Бахмута. Під час однієї з них разом з побратимами зміг захопити два справних танки противника й вивезти їх з-під обстрілу. Згодом підрозділ Вадима перекинули на Курський напрямок.
Бої на Курському напрямку були виснажливими. Вадим поєднував обов’язки розвідника і старшого водія — вивозив побратимів і техніку з-під щільного вогню.
За два тижні до загибелі він отримав звання сержанта. Раніше був нагороджений медаллю Міністерства оборони України «За зразкову службу».
«Світла дитина з добрим серцем… Змалку був працьовитим, щирим, золоті руки мав. Мама з бабусею виховували його самі, й він став опорою, яка підтримувала не лише матір, а й кожного, хто був поруч. Любив життя, мріяв стати ветеринаром. Для всіх був другом і порадником», – розповіла хрещена мама Вадима.
Востаннє мати розмовляла з Вадимом 1 червня. Він поспішав і сказав: «Мамо, передзвоню завтра…» Наступного дня, 2 червня, Вадим Данилець загинув у Сумській області.
9 червня 2025 року Костопільська громада попрощалася зі своїм захисником. Відспівали воїна у храмі рідного села Гута, поховали на місцевому цвинтарі.
У загиблого залишилася мати.
Вічна слава українському воїну.
