Панько Сергій Іванович
Народився 01.01.1973, загинув 13.04.2025
Сергій Панько народився в Костополі. Навчався у школі №1, закінчив місцеве ПТУ, за фахом електрик. Працював на фанерному заводі, їздив на заробітки за кордон, а коли повертався, його завжди удома чекала робота – ремонтував людям електротехніку. До повномасштабного вторгнення Сергій працював на лісопильному підприємстві.
Повістка прийшла у грудні 2022-го. Новобранець пройшов навчання і невдовзі поїхав на фронт. Воював у найгарячіших точках на Донеччині та на Харківщині. Служив командиром міномету мінометного взводу. Додому приїздив лише один раз – у листопаді 2024-го на весілля сина.
«Чоловік розповідав, що смерть тричі його оминула. Серйозних поранень він не мав, лише контузії, які на війні майже нікому не лікують. Якось був він у лікарні, я просила, щоб відпустили додому хоч на трохи, але марно – чоловік поїхав на передову», - розповіла дружина Валентина Панько.
У квітні 2025-го, на Вербну неділю, Сергій Панько повідомив дружині, що у нього знову бойовий вихід. 13 квітня під час заходу на позицію в районі села Плещіївка Краматорського району на Донеччині автомобіль, у якому їхала бойова група, потрапив під удар ворожого дрона. Двоє бійців, у тому числі Сергій Панько, загинули.
«Командир одразу зателефонував нашому сину й повідомив, що батько загинув. Тіло вивезли, але упізнати його було неможливо. Мій чоловік вважався зниклим безвісти. Рідні тим часом здали біоматеріал на ДНК. Днями слідчий Тернопільського управління поліції повідомив нам про збіг ДНК-профілю. Після цього чоловіка було офіційно визнано загиблим», - розповіла дружина військовослужбовця Валентина.
30 червня 2025 Костопільська громада попрощалася зі своїм захисником. Відспівали його у храмі Петра і Павла. Поховали на новому цвинтарі в Костополі.
У нього залишилися дружина, син, донька, брат та сестра.
Вічна пам’ять герою.
