«Спочатку страшно. Потім — звикаєш. Але найбільше хочеться додому».Історії наших захисників
Сергій Радіон із Костополя, позивний «Рад», — фельдшер бригади «Горинь». До війни понад 15 років працював стоматологом у приватному кабінеті. А 1 липня 2022 року сам пішов до військкомату. Замість бормашини — рюкзак бойового медика.
«Спершу нас відправили в гори, під Угорщину — навчалися на бойових медиків. А потім — одразу на фронт: евакуації, обстріли, чергування. Покровськ, Торецьк, Очеретине, Запоріжжя, Куп’янськ. Тепер — Сумщина. Я з перших у батальйоні. “Старичок”, як кажуть».
Перші евакуації згадує, як у тумані. «Жили за 2,5 км від “нуля”. Все літало. Там не до емоцій. Завантажив — вивіз — вижив».
Але перший «двохсотий» не забувся. «РПГ в голову. Мозки по пікапу... Серце ще билося, але то вже була клінічна смерть».
До страху, каже, звикаєш. «Перші два тижні — хочеться блювати. А далі — рутина: відірвані кінцівки, кров, евакуація. Помив машину — і знову на виклик».
За роки служби Сергій евакуював десятки поранених — і не рахує, скільком із них врятував життя. Каже, кожен виїзд — це шанс витягнути людину з того світу, навіть коли шансів майже немає.
«Я не веду статистику. Але знаю одне: якщо вдалося довезти — значить, зробив усе, що міг. І це відчуття — найважливіше».
Родина — за кордоном. Має двох синів: старшому — 16, молодшому — 10. «Ще були вдома, коли я пішов. Старший уже там машинами торгує, менший англійською краще, ніж українською. Але вдома розмовляють виключно українською. Бо мають знати, хто вони».
Після війни мріє просто жити далі. «Пів року — нічого не робити. Подорожі, відпочинок. А далі — десь хатинка біля лісу, ставок. Для себе».
Повернення до стоматології? Не виключає. «Я люблю свою професію. Швидше за все, після війни повернуся до неї».
«Одного бажаю всім: мирного неба. Щоб наші діти більше ніколи не бачили того, що бачили ми».
Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони "Захід" 104 бригада тероборони ЗСУ "ГОРИНЬ"
