«Тут виживає не той, хто сильніший, а той, хто вчасно закопався і зробив усе правильно». Історії наших захисників
Його звати Артур, але у 3 батальйон "Поліська Січ" 104-ої бригади Сил ТрО ЗСУ "Горинь" його знають як “Лев”. Не тому, що грізний чи гучний, а навпаки — спокійний, стриманий, справедливий. Він не командує — він веде. З першого дня повномасштабного вторгнення взяв зброю в руки. Бо вдома на нього чекають: дружина, дві доньки й мама.«У перший день повномасштабного я збирався на роботу. Побачив новини — і зрозумів: робота почекає. А от захищати дітей і дружину — більше нікому».
Так Артур із Костополя став «Левом» — командиром мінометного розрахунку, а згодом — взводу. За плечима — Запорізький, Харківський, Донецький, Сумський напрямки. Найважче, каже, було в Очеретиному: там, де дрони, «гради», «каби» і щоденне копання нових позицій.
«Кожна позиція має властивість виявлятися ворогом. Відпрацював — і вже розумієш: довго там не залишишся, бо прилетить. І ти знову копаєш. Знову облаштовуєш. Це виснажує, але по-іншому не можна. Тут виживає не той, хто сильніший, а той, хто вчасно закопався і зробив усе правильно. Це вже не просто навичка — це інстинкт».
Попри пекло боїв, у його бліндаж колись прийшов маленький сірий кіт. Побратими назвали його Максимом. Чому саме так, лишилося загадкою. Тепер він живе своє найкраще котяче життя, але продовжує боятися гучних звуків.
«Кожен із нас знає, що за спиною — сім’я. Дітки чекають, рахують дні до відпустки. Перших два дні взагалі від мене не відходять ні на хвилину».
Він чесно зізнається: до 2022 року не вірив у вторгнення. Не розумів, для чого воно. Але коли російські ракети полетіли в його країну — вагання зникли. Бо батько не має права на байдужість.
“Лев” любить спорт. Турнік, бруси, прості вправи — те, що тримає в формі тіло та голову.
«Якщо ти в формі, якщо можеш себе змусити — значить, зможеш і хлопців зібрати, і рішення вчасно прийняти. Спорт — це як зарядка для характеру. Тримаєш себе — тримаєш підрозділ».
Історія «Лева» — це не лише про бойовий шлях. Це про відповідальність, любов до доньок, повагу до хлопців, яких він готує як командир.
«У нас є зброя, техніка, знання. Але не вистачає людей – фахівців. Хлопців, які не бояться. А страх — це нормально. Головне — діяти. Навчити є кому. Було б бажання».
Після Перемоги “Лев” мріє про Карпати. А може, й про Крим. Час покаже!
«Головне — з родиною, без війни та зі спокоєм у душі!»
За матеріалами 104-ої бригади тероборони ЗСУ "Горинь"
