Миронов Валерій Вікторович
Народився 04.09.1970, загинув 21.12.2024
Валерій Миронов народився і жив у Жалині на Костопільщині. Закінчив місцеву школу, здобув фах за кількома робітничими спеціальностями. Одружився, народилося двійко дітей. Удвох з дружиною їздили за кордон на заробітки, працювали на сільгоспроботах, потім на заводі у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік наполіг на тому, що треба негайно повертатися з Польщі додому, адже там залишилася їхня донька, яку він не міг залишити саму. У перші дні березня 2022-го Валерій Миронов став до лав ЗСУ, його зарахували механіком-кулеметником взводу у 251-му окремому батальйоні. Служив на Чернігівщині, на Харківщині. Згодом Валерій Миронов став навідником відділення механізованого батальйону 21-ї окремої механізованої бригади. Улітку 2024-го приїздив у відпустку додому, допомагав зробити ремонт у будинку. Невдовзі після повернення з відпустки його підрозділ перекинули на Курщину.
«Кожного разу перед заходом на позицію чоловік дзвонив, повідомляв, де він, ми спілкувалися. Востаннє він зателефонував уранці 21 грудня 2024 року, сказав, що за кілька годин має з побратимами заходити на позицію. Це був останній його дзвінок. 31 грудня нам принесли сповіщення, що солдат Валерій Миронов зник безвісти у Суджанському районі на Курщині», - розповіла дружина Оксана Миронова.
Згодом дружина розшукала двох побратимів, з якими Валерій виходив на позицію. Вони розповіли, що у ніч проти 22 грудня потрапили під ворожий вогонь, дістали поранення, але вижили і повернулися. Що сталося з Валерієм, вони не знали.
«Я не вірила, не хотіла вірити, що Валерій загинув. Ми завжди були разом і все робили разом. Навіть коли слідча з Полтави зателефонувала й повідомила про збіг ДНК-профілю, я мала надію, що на упізнанні тіла виявиться, що це не він. Проте за ДНК, за всіма ознаками і навіть за речами, які були при ньому… Мені дуже важко це усвідомлювати, але це він, мій чоловік», - каже Оксана Миронова.
У нашого захисника залишилися дружина, двоє дітей, мама, сестра і брат, який також є військовослужбовцем.
17 квітня 2026 року Костопільська громада прощалася з Валерієм Мироновим у Костополі та в рідному селі Жалин. Поховали полеглого воїна на сільському цвинтарі.
Вічна пам’ять.
